Пам’яті
протоієрея Димитрія Садов’яка
2.08.1948 – 23.11.2015
23 листопада 2025 року минає десята річниця упокоєння протоієрея Димитрія Садов’яка – відомого діяча Української Православної Церкви Київського Патріархату, колишнього проректора Київської духовної академії і семінарії, першого очільника Управління духовно-патріотичного виховання у співпраці зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, настоятеля відродженої столичної Покровської парафії.
Отець Димитрій був постаттю особливої ваги. Він зробив значний внесок у те, щоб Церква й держава усвідомили важливість духовної опіки над військовослужбовцями. Саме завдяки його ініціативам було підписано низку угод із керівниками силових відомств, що відкрило шлях до активної співпраці у справі виховання патріотичних, культурних та духовних цінностей у військових. Ці домовленості надали можливість капеланам відвідувати військові частини, звершувати молебні, проводити духовно-просвітницькі лекції та індивідуальні бесіди з воїнами, які прагнули духовної підтримки.
Як ми пам’ятаємо отця Димитрія
Спогади Блаженнішого Митрополита Епіфанія про протоієрея Димитрія Садовʼяка
Спогади митрополита Львівського і Сокальського Димитрія про протоієрея Димитрія Садовʼяка
Слово архієпископа Хмельницького і Шепетівського Павла у десяту річницю пам’яті протоієрея Димитрія Садов’яка
Слово архієпископа Коломийського і Косівського Юліана у 10 річницю пам’яті протоієрея Димитрія Садов’яка
Спогади рідних та близьких
Його не називали просто церковним діячем. Він був мостом – між духовністю і державою, академією і армією, церквою і людьми. За його ініціативою військові священики з’явилися там, де їх найчастіше потребували – у військових частинах, підрозділах, серед тих, хто захищає країну.
Його згадують як людину, яка жила служінням: поєднувала любов до Церкви, армії, освітньої справи. Його пам’ятають як доброго наставника, ініціатора та вірного служителя.
«Отець Димитрій був серцем і душею духовно-патріотичної роботи в Церкві. Саме він очолив Синодальне управління, яке впорядкувало співпрацю з Міністерством оборони, СБУ, МВС, прикордонною та митною службами. Курси, що він організував, дали змогу понад 150 офіцерам збагнути, що духовність – невіддільна частина служіння.»
« Його ім’я й досі – символ духовної сили і принциповості. І як його зрозумів рядовий парафіянин».
Епізоди, що створили образ
- Він неодноразово виїжджав до військових, навіть коли серце переживало труднощі.
- Вірив у відродження, навіть тоді, коли мало хто в це вірив – так народився оновлений храм на Солом’янці.
- Основна його праця – це академія, храм, армія та служіння – інакше просто не вмів.
- Він мав рідкісний дар – бути строгим учителем і водночас лагідним другом, що вмів слухати й розуміти.
- «Його життя стало прикладом того, що справжній авторитет народжується з вірності, служіння і любові».
- Навіть у найважчі часи він залишався прикладом незламної віри, любові до людей і вірності Україні.
Крилаті фрази отця Димитрія
Його вихованці й досі з усмішкою згадують слова, які стали частиною їхнього студентського життя. Короткі, влучні, жартівливі – вони передавали суворість наставника, але й теплоту його душі:
- «Хай Бог милує!» – так він закінчував свої настанови, коли хотів нагадати про Божу присутність у кожній справі.
- «I’m sick» – його улюблений англіцизм, сказаний із жартом і самоіронією, яким він умів розрядити ситуацію.
- «Юноша!» – звертання, яке водночас було вимогливим і теплим, залишилося в пам’яті багатьох студентів як знак його особливого стилю викладання
- «Рибонько» – так він лагідно називав своїх найрідніших. У цьому слові було все…
Ці вислови й сьогодні цитують його семінаристи, духовенство та друзі, називаючи їх «школою отця Димитрія» – школою, яка поєднувала строгість, мудрість і гумор. Для багатьох його вихованців це не просто спогади, а справжня «епоха Садовʼяка» – час, що сформував їхній світогляд, залишив невитравний слід у серцях і став частиною духовної історії Церкви.
Якщо Ви знали о. Димитрія і бажаєте поділитися спогадами – напишіть нам на скриньку
memories[@]sadoviak.name
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Протоієрей Дими́трій Садов’я́к (2 серпня 1948, Обертин – 23 листопада 2015, Київ) – доктор теології, голова Синодального управління духовно-патріотичного виховання у зв’язках із Збройними силами та іншими військовими формуваннями України; голова Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України; настоятель Свято-Покровського храму на Солом’янці м. Києва.
Родина
Дружина: Анна
Діти: Ірина, Ольга
Внуки: Юрій, Дмитрій
Духовна кар’єра
- З 1972 р. по 1976 р. навчався у Московській духовній семінарії.
- Ректором Московської духовної академії і семінарії архієпископом Дмитровським Володимиром у Покровському академічному храмі Троїце-Сергієвої Лаври рукоположений 6 жовтня 1974 року в сан диякона, а 27 квітня 1975 р. – на священика.
- У 1976 р. вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1980 р.
- У 1980 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Понтифікат Папи Льва XIII (1878-1903 рр.)».
- 3 1979 р. по 1988 р. – священик храму Св. Архистратига Михаїла в м. Коломия Івано-Франківської області.
- У 1989 році рішенням Священного Синоду РПЦ направлений для пастирського служіння в Канаду та призначений секретарем патріаших парафій.
- В 1994 р. – викладач Нового Завіту Теологічного відділення Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
- З 1995 р. по 1998 р. навчався на докторській студії в Християнській Теологічній Академії м. Варшава. 2 липня 1998 р. успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Петро Могила – Митрополит Київський».
- У 1998 р., з благословення Патріарха Філарета, призначений проректором Київської Духовної Академії і Семінарії.
- Рішенням Св. Синоду від 15 грудня 1999 року призначений головою Синодального управління духовно-патріотичного виховання у зв’язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України.
- З 2002 р. по 2015 р. – протоієрей Димитрій – настоятель Свято-Покровського храму на Солом’янці м. Києва.
- Рішенням Священного Синоду від 12 травня 2015 р. за станом здоров’я згідно прохання звільнений від обов’язків голови Синодального управління та члена Вищої Церковної Ради і призначений заступником голови Синодального управління військового духовенства.
Служіння в Канаді: відродження і діаспора
«Він був духовним мостом між українською діаспорою і Батьківщиною,
нагадуючи кожному: де б ми не були, ми єдині у вірі»
У 1989-1994 роках отець Димитрій ніс служіння в Канаді, де працював над відродженням церковних традицій, зміцнював духовні зв’язки з українською діаспорою та сприяв розвитку парафій. Цей період став важливим етапом у поширенні української духовної спадщини за кордоном.
Цей період став і особливим – часом поглибленої праці, але й теплих дружніх відносин, які отець Димитрій налагодив із багатьма канадськими родинами. Його людяність, щирість і харизма допомогли повернути до Церкви багатьох людей. Для багатьох він був не лише священиком, а й наставником, другом і порадником на довгі роки. Саме в Канаді він здобув величезний авторитет – як у церковній сфері, так і в міжкультурному середовищі, залишивши після себе приклад служіння, дружби та теплих спогадів.
Важливим є й те, що цей досвід вплинув і на самого отця Димитрія. Вихований у суворих традиціях, він був строгим і вимогливим. Проте служіння в Канаді, у культурі, яка вимагала більшої відкритості та близькості до людей, змінило його. Цей досвід сформував у ньому ще більше милосердя, щирості та глибокої любові до парафіян. Для нього це були безцінні роки, що подарували друзів і духовних однодумців на все життя.
Та, залишаючись патріотом і вірним сином України, він твердо вірив у майбутнє української православної церкви. Виконавши свою місію в Канаді й маючи всі умови залишитися там для помірного життя, він повернувся додому – саме тоді, коли Україна переживала часи перебудови, боротьби за незалежність і відродження Церкви. Отець Димитрій обрав шлях служіння там, де було найважче, бо таким був його характер: бути там, де потрібен, і працювати для добра народу.
Семінарія та академічна діяльність
«Викладацька й управлінська діяльність у Чернівцях, а згодом –
у Київській духовній академії стали фундаментом його впливу на покоління духовенства»
Важливим етапом у житті отця Димитрія стала його праця в Київській духовній академії та семінарії, де восени 1998 року він був призначений на посаду проректора. Саме тоді навчальний процес перемістився зі стилобату Андріївської церкви до відновленого Михайлівського Золотоверхого монастиря. У розпорядження відродженої Академії перейшла майже вся територія колишнього монастиря з уцілілими будівлями, серед яких і Варваринський корпус, що раніше належав Академії педагогічних наук. Саме ці Варваринські келії стали навчальним корпусом, і їхнє відновлення вимагало великих зусиль.
Разом зі студентами та семінаристами отець Димитрій доклав чимало праці до реконструкції та облаштування приміщень. У короткий час Київська православна богословська академія досягла помітних успіхів у піднесенні богословської науки та рівня освіти. Вагомий внесок у ці досягнення належав саме отцю Димитрію, чия твердість характеру та принциповість забезпечили йому високий авторитет як серед викладачів, так і серед студентів.
Наукові праці
Садов’як Димитрій протоієрей. Митрополит Петро Могила.
Армія і духовно-патріотична діяльність
«Отець Димитрій був серцем і душею духовно-патріотичної роботи в Церкві.
Саме він очолив Синодальне управління, яке впорядкувало співпрацю
з Міністерством оборони, СБУ, МВС, прикордонною та митною службами.
Курси, що він організував, дали змогу понад 150 офіцерам збагнути,
що духовність – невіддільна частина служіння»
Військова кар’єра
Проходив строкову службу у Збройних силах. Під час строкової служби закінчив курси офіцерів запасу з присвоєнням військового звання молодшого лейтенанта.
З 1970 по 1972 рр. призваний на дійсну кадрову службу Радянської Армії як офіцер запасу у званні лейтенанта.
Військове звання – лейтенант. Радник ГУРК.
Досвід військової служби став основою для багатьох ініціатив: очолив Синодальне управління духовно-патріотичного виховання, яке впроваджувало духовні курси для офіцерів, формувало духовне окормлення в армії та силових структурах.
Проведений Перший з’їзд військових капеланів
У 2007-2008 роках відкрив Перший з’їзд військових священиків. Це був значущий крок: він окреслив шлях, плани і надію на те, що Церква стане справжньою підтримкою для захисників.
Стараннями протоієрея Димитрія Садов’яка при Київській духовній академії було організовано богословські курси для офіцерів Міністерства оборони України, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Державної прикордонної служби та інших структур. Упродовж кількох років навчання понад 150 офіцерів змогли розширити свій світогляд у світі духовних величин.
Для налагодження міжнародних капеланських стосунків та збагачення досвідом отець Димитрій неодноразово брав участь у семінарах та конференціях у різних куточках планети, від США і аж до Південно-Африканської Республіки.
Свято-Покровський храм: покликання і життя
«Вірив у відродження, навіть тоді, коли мало хто в це вірив –
так народився оновлений храм на Солом’янці»
Отець Димитрій, покликаний до служіння Богом, користувався особливою довірою та пошаною Святійшого Патріарха Філарета. Патріарх високо цінував його невтомну працю на посаді головного капелана України та духовного наставника молоді, яка навчалася в київській духовній школі й прагнула до глибшого пізнання віри. Саме з благословення Святійшого отець Димитрій узявся за відродження Покровського храму в Києві, що тривалий час перебував у занедбаному стані й більше нагадував руїну, ніж святиню.
Ця парафія стала головною справою його життя. Починаючи з 2000-х років, настоятель поступово відновлював храм: відбудував дзвіницю та золоті куполи, завдяки чому церква знову набула свого величного вигляду. Отець Димитрій залишався настоятелем цієї парафії аж до свого упокоєння у 2015 році.
До першої річниці від дня упокоєння, 23 листопада 2016 року, на головному фасаді Покровського собору освятили та відкрили меморіальну дошку:
«Цей Свято-Покровський собор був відбудований завдяки ревному і самовідданому служінню настоятеля храму (y 2002 – 2015 pp.), відновлювачу служіння українського військового духовенства, доктора богослівʼя, протоієрея ДИМИТРІЯ САДОВ’ЯКА».
Відзнаки
За понесені труди протоієрей Димитрій був удостоєний вищих церковних нагород:
- ордена архістратига Михаїла
- ордена рівноапостольних Кирила і Мефодія
- ордена Юрія Переможця
- ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ та ІІІ ступенів
- ордена Христа Спасителя
- Президентом України нагороджений орденом Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня
- За співпрацю Церкви і війська удостоєний низки нагород від силових структур України
ПОХОВАННЯ
«Це не лише місце спочинку – це точка сили, тиші та памʼяті»
Місце останнього спочинку отця Димитрія розташоване на цвинтарі села Шепарівці – серед давніх хрестів, старовинної дерев’яної церкви та дзвіниці, які бачили не одне покоління священнослужителів. Це цвинтар, де вже понад два століття ховають душпастирів, і кожна його стежка зберігає пам’ять про служіння, молитву та тяглість духовної історії.
Саме тут почався шлях отця Димитрія. Молодим семінаристом він паламарював у храмі, настоятелем якого був його дядько, отець Юрій – теж похований на цьому ж цвинтарі. Це місце завжди було частиною родинної історії, продовженням священничої династії.
У родині зберігається тепла історія про те, що коли хтось питав: «А де отець Димитрій?», відповідь завжди була одна – «На своєму місці». Його місцем була невеличка лавочка біля храму, де він сидів, готуючись до служби, прислухаючись до дзвонів і до власного покликання.
Сьогодні на тому самому місці стоїть родинний склеп. Місце, де він сидів як молодий семінарист, стало місцем, де продовжується історія роду Садов’яків. Це не лише місце спочинку – це точка сили, тиші та пам’яті. Тут поєднуються минуле й сучасність, рід і служіння, доля й шлях, який триває.
